Олексій Сидорович Коломійченко народився 30 березня 1898 р. в містечку Шполі у великій багатодітній селянській сім’ї. Після навчання у Залізничному училищі у 1919 році він вступив до юридичного факультету Київського університету і вже через місяць навчання перейшов на медичний факультет того самого університету, згодом перетвореного на Київський медичний інститут (зараз – Національний медичний інститут імені академіка О.О. Богомольця).

Багато часу проводив студент Коломійченко на кафедрі отоларингології, якою керував професор О.М. Пучківський. А 1922 р. було підписано декрет про обов'язкове викладання в медичних інститутах отоларингології як окремої галузі медицини.

Перед самим закінченням інституту Олексій Сидорович застудився і в нього знизився слух. Консультації у відомих спеціалістів та лікування виявились неефективними. Слух не поліпшувався, хоча залишався достатнім для продовження навчання. Ця обставина значною мірою прислужилася до того, що Коломійченко вирішив обрати своєю спеціальністю отоларингологію і присвятити життя боротьбі з глухотою.

Лікарська діяльність О.С. Коломійченка почалася 1924 р. в Ізяславській дільничній лікарні, де він працював лікарем-стажистом. Потім Олексія Сидоровича відрядили на курси вдосконалення лікарів у Київ, де його згодом запросили до клініки вуха, горла, носа Київського інституту вдосконалення лікарів на посаду асистента, де він і почав свою наукову діяльність.

О.С. Коломійченко працював молодшим асистентом, старшим приват-доцентом, а з 1936 р. – доцентом клініки. У 1936 р. Коломійченка було призначено завідуючим великим дитячим отоларингологічним відділенням, яке він організував уперше на Україні в районній лікарні № 23 м. Києва. Клініка стала центром розвитку нового на той час напряму отоларингології – дитячої хірургії вуха, горла, носа.

Олексій Сидорович уперше в Києві й на Україні застосував видалення сторонніх тіл з гортані, трахеї та бронхів без трахеотомії і широко запровадив у практику метод прямої ларингоскопії у дітей.

До 1936 р. вчений опублікував 14 статей з оториноларингології, і за сукупністю праць йому було присвоєно ступінь кандидата медичних наук (без захисту дисертації). У 1938 р. після прочитання пробної лекції на тему "Радикальна трепанація та її ускладнення" Олексій Сидорович отримав звання професора.

Коло наукових інтересів О.С.Коломійченка весь час розширювалося: травми вуха, горла, носа, внутрішньочерепні ускладнення хронічних гнійних запалень середнього вуха, абсцеси мозку, лабіринтити. Особливу увагу приділяв він лікуванню хворих з абсцесами мозку, що стало основою для оформлення його клінічного досвіду і численних спостережень у вигляді докторської дисертації «Отогенні абсцеси мозку (анатомічні та клінічні спостереження)», яку він успішно захистив 17 грудня 1940 р.

Під час Великої Вітчизняної війни, коли поранені надходили безперервно, особливо під час героїчної оборони Києва, Олекса Сидорович розробляв нові види операцій, адже новітні типи зброї викликали особливо тяжкі, комбіновані травми, зокрема голови й шиї. В окупованому Києві Коломійченко працював у ряді отоларингологічних закладів, здебільшого на території лікарні № 23. Ця діяльність в подальшому була високо оцінена урядовими нагородами.

З 1943 р. Коломійченко завідує кафедрою отоларингології стоматологічного факультету Київського медичного інституту, а в 1944 р. його обирають завідуючим кафедрою такого ж самого профілю Київського інституту вдосконалення лікарів. Одночасно О.С. Коломійченка призначили заступником директора з науково-навчальної роботи.

Особливо великі заслуги О.С. Коломійченка в галузі розробки нових операцій при отосклерозі для поліпшення слуху. Першу операцію при отосклерозі за методом Розена Олексій Сидорович успішно провів у1957 р. Операція повертала слух більш як 70 % хворих, і він залишався стабільним навіть у віддалений час. Це досягнення уславило українську отоларингологію та її видатного керівника.

У 1958 р. на V Всесоюзному з’їзді отоларингологів професор О.С. Коломійченко вперше доповів про результати 321 операції у хворих на отосклероз. Надалі цей досвід було узагальнено в колективній монографії «Операції на стремінці при отосклерозі» (1962). В ній висвітлювалися поняття отосклерозу, розпізнавання його, способи виконання операцій, наводилися креслення інструментів.

Влітку 1960 р. було прийнято рішення про організацію в Києві науково-дослідного інституту отоларингології МОЗ УРСР, директором якого було призначено Коломійченка. Спочатку інститут функціонував на базі кафедри хвороб вуха, горла і носа Київського інституту вдосконалення лікарів, розташованій в Київській обласній лікарні.

Проектування і будівництво всіх споруд інституту проходило під керівництвом і при активній участі О.С. Коломійченка. У 1961 р. було закінчено будівництво клінічного, в 1974 р. – спеціалізованого лабораторного корпусу, а в 1978 р. – слуховідновного центру.

Олексій Сидорович особисто керував також оснащенням інституту, визначенням його структури та основних напрямків наукових досліджень, підбором і розстановкою кадрів.

Важливою ланкою в діяльності інституту була науково-дослідна робота. Наукові інтереси Олексія Сидоровича були різноманітними – вони виходили далеко за межі спеціальності і стосувались найновіших досягнень біології, біохімії, фізики, кібернетики. З самого початку організації інституту в його структурі були передбачені теоретичні лабораторії - біохімії, фізіології, мікробіології, патоморфології, гістології.

З ініціативи й при безпосередній участі Олексія Сидоровича був розроблений й широко впроваджений в практику метод ультразвукової терапії, створено спеціальну апаратуру, вивчався вплив низьких температур і лазерного опромінення на живі тканини, а потім (після клінічної апробації сконструйованої апаратури) ці методи з успіхом застосовувалися при лікуванні пацієнтів з різними отолариногологічними захворюваннями. Під його керівництвом були написані роботи по впровадженню кібернетичних методів в оториноларингологію, що стали одними з перших у цій галузі.

Олексій Сидорович автор ряду винаходів, йому належить понад 200 наукових статей і монографій. Праці вченого широко відомі в нашій країні і за її межами.

В 70-ті роки Коломійченко поставив за мету створення республіканського слуховідновного центру на базі інституту. Це зробило б доступнішою висококваліфіковану допомогу людям, які страждають на глухоту й приглухуватість. Центр було збудовано на кошти Українського товариства глухих і відкрито вже після смерті вченого – у 1978 р. (це зробив його учень і наступник О.І. Циганов).

О.С. Коломійченко і колектив, яким він керував, завжди підтримували творчі зв'язки з профільними інститутами та медичними закладами СРСР та зарубіжних країн.

Спільні зусилля Олексія Сидоровича та вчених отоларингологів Російської Федерації і Грузії, спрямовані на розвиток слуховідновної хірургії, в 1964 році одержали високу оцінку уряду і були відзначені Ленінською премією за розробку та впровадження в практику слуховідновних операцій при отосклерозі.

Під безпосереднім керівництвом Олекси Сидоровича і за його участю було підготовлено до захисту 22 докторські та 39 кандидатських дисертацій. За час роботи в Київському інституті вдосконалення лікарів О.С. Коломійченко підготував понад дві тисячі спеціалістів-отоларингологів, які працюють не лише на Україні, але й в інших республіках.

З червня 1978 р. ім’я О.С.Коломійченка присвоєно Київському інституту отоларингології. Біля входу до інституту встановлено меморіальну дошку з барельєфом вченого. Зараз справу О.С. Коломійченка гідно продовжують його учні - вчені Інституту отоларингології, успішно розвиваючи накреслені Олексієм Сидоровичем напрямки наукових пошуків.